СОБЫТИЯ & ФАКТЫ

Голова Херсонської ОДА хоче створити “Бізнес-інкубатори”

 
ХДМА продовжує відпускати у вільне плавання дипломованих спеціалістів

 
Херсонці скаржаться на неякісні коштовності

 
Херсонська державна морська академія підписала чотирьохсторонній договір

 
Міжнародних авіарейсів з Херсона побільшає

 
В Украине накрыли масштабную схему продажи фальшивых лекарств

В Украине накрыли масштабную схему продажи фальшивых лекарств

 
Полиция Херсонщины предостерегает граждан от псевдоработников банков

 
Для малих та мікропідприємств у Херсоні проведуть тренінг

 
Відбулось засідання мандатної комісії

 
111 курсантів Херсонської державної морської академії здобули свою першу професійну перемогу

 
Мовний закон вступив в силу, але мовну проблему в країні він не вирішив
19.07.2019 10:13

16 липня Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» вступив в силу. Проте частина громадян вважає, що він не повністю відповідає всім конвенціям із захисту прав людини. Серед них є етнічні росіяни, що проживають в Україні, представники інших національностей, які спілкуються російською мовою і навіть російськомовні українці, яких в країні кілька мільйонів. Їх лякає те, що Законом передбачено поступове впровадження покарання за використання не української мови.

Свою стурбованість з цього приводу висловила Організація Об'єднаних Націй. Управління Верховного комісара ООН з прав людини настійно рекомендувало оперативно розробити закон про права національних меншин. Як заявив заступник генерального секретаря ООН з політичних питань Розмарі Ді Карло: «Необхідно «без зволікань» знайти баланс між статусом державної мови і правами нацменшин».

Тепер своє слово має сказати Президент Володимир Зеленський, який ще до вступу на посаду пообіцяв ретельно проаналізувати прийнятий парламентом закон про українську мову на предмет дотримання конституційних прав та інтересів всіх громадян України. Бо дехто вважає, що закон має на меті позбавити Україну від російської мови.

Чи можливо це, практично? Однозначно відповісти на це питання складно, хоча, теоретично, в нашій країні можливо все. Вирішуючи мовну проблему ми орієнтуємося на сусідню мономовну Польщу, яка теж колись входила до складу Російської імперії і у якій проблем з російською мовою не було ніколи. Але це помиковий шлях тому, що у Польщі ніколи не було свого «південного сходу з містами-мільйонниками». Його наявність в Україні є серйозною перешкодою для того, щоб остаточно позбутися російської мови.

У цьому масштабному регіоні (і за кількістю населення, і за розмірами території), в недавньому минулому одному з найбільш економічно розвинених не тільки в нашій країні, але і у всьому Радянському Союзі, люди «споконвіку» спілкувалися і українською, і російською мовами, якими вони, до речі, і сьогодні володіють непогано. І, тим не менш, подобається це комусь чи ні, але поки південь та схід залишається регіонами ... російськомовними. І скільки це «поки» триватиме, невідомо нікому.

Пояснюється це просто. По-перше, відсоток етнічних росіян тут завжди був достатньо високим; по-друге, економіка регіону була тісно пов'язана з економікою Росією, вплив якої тут відчувається постійно; по-третє, російська мова, маючи статус міжнародної мови, більш поширена в світі, ніж українська; і, в-четверте, тривала війна на Донбасі, незалежно від того, вважають її громадянською чи ні, суттєво посилила в регіоні антиукраїнські настрої. І це гірка правда.

Процентне співвідношення між російською та українською мовами в областях південного сходу неоднозначне, але воно, на жаль, явно не на користь державної мови. В середньому, приблизно, це 60% на 40%. А в Криму, на Донбасі, в Харкові і Одесі ця різниця ще відчутніша (відповідно: 90% на 10%, 80% на 20%, і 65% на 35%).

Ці цифри подобаються не всім, але вони свідчать про те, що, незважаючи на всі зусилля центральної влади і, в першу чергу, президентів Віктора Ющенка і Петра Порошенка, мовна ситуація в країні лишається складною. І, в першу чергу, тому, що існуюча в країні двомовність - це історична реальність.

З середини XVII століття схід сучасної України (Малоросії) став частиною Російської імперії, в якій завжди домінувала російська мова. Пізніше до імперії було приєднано північне Причорномор'я, відвойоване у Туреччини. Що стосується західних регіонів України, то вони тривалий час перебували у складі Польщі та Австро-Угорщини, де основними були польська та німецька мови, які істотно вплинули на мову українців, які там мешкали переважно в сільській місцевості. Навіть у Львові у 1939 році проживало не більше 5% українців, решта 95% - були поляки та євреї.

Все це суттєво вплинуло на формування менталітету населення західних регіонів, де, майже, не було промислових підприємств. На сході України значна частина людей мешкала в містах, де розвивалась промисловість.

Ці відмінності між регіонами збереглися і зараз. Захід залишився, переважно, аграрним. Схід - індустріальним (Харків, Дніпро, Донецьк, Луганськ, Запоріжжя), дещо меншим - південь (Одеса, Миколаїв, Херсон).

Різниця між ними проявилася , навіть, у всіх, без винятку, виборчих кампаніях, що проводилися в нашій країні за всі роки її незалежності. Практично, завжди погляди виборців в цих регіонах ніколи не співпадали і були діаметрально протилежними і на президентських , і на парламентських виборах. Винятком стали тільки президентські вибори -2019, коли країна об'єдналася, щоб змістити Петра Порошенко.

Не випадково, в суспільстві виник абсолютно фальшивий в міф про те, що російськомовні громадяни України - потенційні зрадники інтересів країни. Деякі навіть вважають їх «п'ятою колоною», потенційно небезпечною для української державності. І це серйозна помилка, яка ніяк не сприяє згуртуванню українського суспільства бо ця частина населення країни, навіть без Криму, становить кілька мільйонів.

З січня 2006 року в Україні вступила в дію Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин. А в 2010 році Комітет Міністрів Ради Європи опублікував рекомендації з мовної політики в Україні. Там чітко сказано, що «мовний ландшафт України унікальний, так як мовою, яка не є державною (російською) говорить більша частина населення. включаючи людей, які належать до інших національних меншин ».

Цілком зрозуміло, що Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», прийнятий під завісу обридлого всім правління Петра Порошенка, був зустрінутий на південному сході країни без особливого ентузіазму. У багатьох він отримавнегативну оцінку за те, що зіштовхує Україну не тільки з Росією, але і з іншими сусідніми країнами (Угорщиною, Румунією, Польщею). І найголовніший, стратегічний прорахунок полягає в тому, що Закон ставить хрест на рішення проблем, пов'язаних з поверненням Донбасу та Криму.

Традиційно в західних регіонах нашої країни завжди була домінуючою українська мова, а в південно-східних більщ поширеню є російська. Так розпорядилася історія. І всі спроби її позбутися будуть постійно сприяти сепаратистським настроям.

Здавалося б втрата майже шести мільйонів населення Криму, Донецька і Луганська (хочеться вірити, що тимчасова) повинна була чомусь навчити наших політиків, так само, як і сумний досвід радянської влади щодо примусової «русифікації» України.

Силове вирішення мовної проблеми в Україні явно контрастує з політикою цивілізованих країн світу, в яких спокійно функціонують дві і більше державних мов (Ірландія, Бельгія, Іспанія, Фінляндія, Швейцарія, Канада). Ці країни свідомо пішли на двомовність, щоб зберегти консолідовану єдність суспільства.

На жаль, чимало українських політиків досі не зрозуміли цих прописних істин. Вони продовжують робити все можливе, щоб навіть не дати областям право на місцевому рівні вводити другу регіональну мову. А без цього нам буде важко позбутися непорозумінь і конфліктів, пов'язаних з мовними проблемами. І, в підсумку, це може зашкодити Україні стати повноправним членом Європейського Союзу, в якому не має аналогів Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Юрій Анісімов,
Заслужений журналіст України

 
Яндекс.Метрика