СОБЫТИЯ & ФАКТЫ

Херсон нарешті отримає кредит на закупівлю 50 тролейбусів

 
Председатель ОГА представил систему предоставления админуслуг на Херсонщине

 
Засідання комітету жінок-підприємиць відбулося у Херсоні (Відео)

 
Скадовский порт уйдёт с молотка

 
Минулого року майже 140 херсонців виїхали на постійне проживання за кордон

 

 
Директор херсонського КП «Гарантія» спростував чутки щодо стерилізації безпритульних тварин

 
Глава Херсонской ОГА провел презентацию Скадовского порта в Турции

 
Херсонські аудитори: результати діяльності і заходи впливу

 
Начальник обласного главку поліції відзвітував про хід впровадження програми «Безпечна Херсонщина»

 
Херсонська державна морська академія провела День відкритих дверей для абітурієнтів

 

НОВОСТИ УКРАИНЫ И МИРА

Чи "заріже" влада курку, яка несе золоті яйця?
31.08.2015 03:00

Наприкінці червня та на початку липня аграрії провели декілька гучних акцій на упередження дій Уряду та Верховної Ради щодо внесення змін в податкову політику стосовно аграрного сектору.

Найголовніше, про що вимагали пікетувальники та страйкарі – це недопущення змін до законодавства про скасування спеціального режиму ПДВ для агровиробників. Особливо в умовах стрімкого падіння економіки, знецінення національної валюти та зростання безробіття.

Бо такі дії влади несуть прямі економічні та політичні загрози країні, а саме:

1. Завдають лише прямих збитків агросектору України у розмірі 19 млрд. грн. Призведуть до падіння виробництва у галузі на 20 % вже наступного 2016 року;

2. Провокують звільнення більше 100 тис. чоловік, які сьогодні працюють в аграрному секторі і цим людям держава буде змушена компенсувати втрати;

3. Створюють загрози для продовольчої безпеки країни, оскільки інвестиційна привабливість агросектору, за прогнозами фахівців, зменшиться на 60 %. Виробники просто зупинять свої потужності. Деякі галузі, а саме тваринництво, садівництво, овочівництво та інші опиняться на межі повного знищення. Доведеться імпортувати дорожчу продукцію сільського господарства навіть для внутрішніх потреб. Досвід країн, які останнім часом ввійшли до європейського товариства це підтверджує;

4. Знищує основу для відновлення української економіки, зокрема повернення взятих міжнародних кредитів. Адже, за підсумками 2014 року саме аграрний сектор разом із суміжними галузями сформував 27 % ВВП та дав близько третини усіх валютних надходжень від експорту;

5. Остаточно підривають довіру суспільства до політики уряду, який сам же порушує дані обіцянки; до депутатського корпусу, як представництва інтересів народу України, третина якого проживає у сільській місцевості, а добробут кожного четвертого українця, так чи інакше залежить від роботи українського агропромислового комплексу; до Президента, як гаранта Конституції, в умовах війни зниження довіри до всіх гілок влади може мати наслідком втрату державності.

Слід нагадати, що протягом останніх 15 років український агросектор практично не отримував державної допомоги у порівнянні з іншими країнами, де лише у 2014 обсяг прямої допомоги агровиробникам коливався у розмірі від 7 до 50 % (до валової продукції виробленої у агросекторі).

При цьому за кордоном аграрії мали змогу отримати кредити із ставкою у 1-2 % річних на розвиток бізнесу. В Україні ж цей показник є від'ємним і складає (-27 %). Крім того кредити для аграріїв є практично недоступними через високі відсоткові ставки у розмірі 30-35 % річних.

Агросектор усі ці роки розвивався і підтримував економіку завдяки власним ресурсам. Зміна режиму адміністрування ПДВ у запропонованому урядом вигляді призведе до знищення аграрного виробництва. Особливо це стосується дрібних та середніх виробників, які складають більшість аграріїв.

Акції аграріїв досягли своєї мети, нібито, - їх почули. Але перемога виявилася тимчасовою. Уряд не заспокоюється та готує найближчим часом знову запропонувати ліквідацію спецрежима оподаткування аграрного сектору.

Таке враження, що знищення власного аграрного виробництва то є мета вищих керівників – власників іноземних дипломів. То ж аграріям ще заспокоюватися рано, допомоги від держави чекати також.

У нинішніх умовах, коли 90% господарств тримаються на плаву виключно за рахунок податкових пільг, а аграрний сектор виступає, без перебільшення, базовим сектором економіки України, скасовувати податкові пільги – це все одно, що зарізати курку, яка несе золоті яйця...

Олександр МАКСИМЕНКО,
Голова Херсонської обласної організації АПУ

 
Народному художнику Украины Владимиру Чупрыне - 75
13.08.2015 03:00

Ученик великого живописца Алексея Шовкуненко, Владимир Григорьевич Чупрына занимает особое место в современной живописи Он работает в технике масляной и темперной живописи, в технике пастели, но предпочтение отдает акварели.

Сегодня его произведения известны не только в нашей стране, но и далеко за ее пределами. Они очаровывают и увлекают зрителей новизной видение окружающего мира. В его пейзажах отражена не только природа родной Херсонщины, но и Крыма, Львовщины, России., Болгарии, Венгрии Однако, в творчестве юбиляра преобладают работы, посвященные нашему краю. Среди них «Дары Херсонщины», «Станиславские кручи», «Сиваш», «Херсонский натюрморт», «Ингулец», «Зимний лес», «Лиман в Станиславе», «Осень золотая», «Заснежило», «Херсонская степь», «Лиманский мотив», «Херсонщина» и многие другие.

Автор известен и своими многочисленными натюрмортами, которые привлекают своей неповторимостью, яркими красками и удивительной простотой. Казалось бы такие незамысловатые сюжеты, как ветки калины с низкой грибов, несколько яблок с кувшином молока на дощатом столе, вязкая рыб с сеткой или горка черешни с букетом цветом, а сколько возникает эмоций, когда любуешься этими уникальными картинами, созданными большим мастером, влюбленным в окружающий мир.

Владимира Григорьевича Чупрыну знают на Херсонщине не только как талантливого художника, но и как администратора - профессионала, который успешно руководил четверть века областным управлением культуры, Под его руководством успешно обеспечивалось эффективная деятельность учреждений культуры области. Им много сделано для укрепления материальной базы учреждений культуры, создания условий для развития местного народного художественного творчества, сохранения и популяризации объектов культурного наследия (памятников истории и культуры). По инициативе Владимира Чупрыны в 1978 году в Херсоне был открыт областной художественный музей, который теперь носит имя А.лексея Шовкуненко.

В настоящее время Владимир Чупрына в расцвете творческих сил передает свой богатый опыт будущим мастерам кисти - студентам местного университета, а также создает новые шедевры, которые демонстрируются на только что открытой юбилейной выставке в Херсоне на площади Свободы.

Справка. Недавно Народный художник Украины, Заслуженный деятель искусств Украины, искусствовед, академик Калифорнийской АН образования и искусства, профессор кафедры художественной культуры Херсонского Государственного университета Владимир Григорьевич Чупрына отпраздновал свое семидесятипятилетие.

Родился 11 августа 1940 года в с. Хорлы Каланчакского района. Его отец, Григорий Кузьмич, участник Великой Отечественной войны, погиб при освобождении Херсона. Мать Мария Ивановна - колхозница.

В 1958 -1961 годах проходил службу в авиации стратегического назначения Советской Армии. В 1960 году окончил школу младших авиационных специалистов в Хмельницкой области. В 1962- 1964 годы - авиамеханик объединенного авиаотряда Управления Гражданской авиации (Херсон). 1965 - 1970 - старший научный сотрудник художественного отдела Херсонского краеведческого музея. 1970 - 1975 - директор областного художественного Фонда. В 1972 году получил диплом искусствоведа в Киевском художественном институте. 1975 - 2000 начальник областного управления культуры Член Национального Союза художников Украины (1987), с 2000 года председатель правления областной организации НСХУ.

Автор исследований по этнографии Херсонской области и творчеству херсонских художников Г.В. Курнакова, А.Г. Платонова, К.И. Московченко, И.И. Ботько, Ф.И. Кидера и других. Редактор альбомов: «Херсонский Художественный музей» (1987),

« Південна краса України»» (1998), «Человек и природа. Каталог художественной выставки »(2004). Автор исследования «Николай Скадовський.1846 - 1892. К 155-летию со дня рождения» (2000).

Лауреат Международного открытого Рейтинга «Золотая Фортуна» (2001), награжден орденом "За заслуги" III ст. (2013), Почетной Грамотой Верховной Рады Украины «За особые заслуги перед украинским народом» (2007), «Почетным знаком отличия» Министерства культуры и искусства Украины. Произведения художника хранятся во многих музеях и частных коллекциях Европы. Персональные выставки в Болгарии, Венгрии, Германии, Австрии, Италии, Англии, США, Швейцарии, Китае.

Юрий Анисимов,
Заслуженный журналист Украины

Народный художник Украины В.Г. Чуприна, «Херсонский натюрморт»

 
Олесь Гончар і Херсонщина
05.08.2015 03:00

14 липня цього року і виповнилося 20 років з дня смерті видатного українського письменника, громадського діяча, академіка АН України, Героя Соціалістичної Праці, Героя України, першого лауреата премії імені Тараса Шевченка , голови Спілки письменників України (1959–1971), депутата Верховної Ради СРСР Олеся Терентійовича Гончара.

На жаль, публікацій про цю імениту Людину останнім часом в засобах масової інформації значно поменшало і чимало херсонців, в першу чергу молодих, не зовсім уявляє про те, що його життя і творчість найтіснішим чином переплелися з Херсонщиною, яку письменник відвідував неодноразово.

Саме це допомогло йому створити цілу низку таких широко відомих творів про наш край, як романи і повісті "Таврія", "Перекоп", "Тронка", "Берег любові", "Бригантина", "На косі" та інші ...

В них майстерно відтворена широка географія Таврійського краю, його краса і наші чудові люди. Відвідуючи Херсон, Цюрупинськ, Каховку, Нову Каховку, Чаплинку, Каланчак, Берислав, Голу Пристань, Велику Олександрівку Олесь Гончар зустрічався з робітниками, колгоспниками, представниками інтелігенції, молоддю, студентами. Запам'яталася його зустріч з курсантами морехідного училища та відвідування прославленого парусника "Товариш", який послужив прототипом "Оріона" ("Берег любові"). Письменник був навіть зарахований почесним членом його екіпажу.

Олесь Гончар нерідко визнавався у своїй щирій любові до нашого краю. Якось після однієї із зустрічей в області він у статті "Вогонь творення» написав: "Не вперше мені бувати на Херсонщині, але ця поїздка чомусь то особливо лягла на душу, Може тому, що травень був і все цвіло, і високі дощі ходили за нами по степах? Разом з людьми ми слухали музику тих травневих дощів довгоочікуваних ... Було чому радіти. Але найбільше радували самі господарі степу, ті, кого щоразу ніби знову для себе відкриваєш. У невичерпності своїй виступає кожен раз цілющий дух людини-трудівника, вражає їх оптимізм, душевне здоров'я, активність мислення, розум ясний і правдивий, відкрита, як степ, душа »

Понад чверти століття Олесь Гончар обирався депутатом колишньої Верховної Ради СРСР від 60-ого виборчого округу Херсонської області і чимало зробив для своїх виборців.

Він звертався до уряду з приводу закриття в Таврійську 8-річної школи меліорації та водного господарства, допомагав жителям Станіслава в укріпленні берега, сприяв будівництву школи в радгоспі "Перше травня" Голопристанського району та лікарні в Вісокопіллі, виділенню автобуса для сільської лікарні в Качкарівці, проведенню асфальтівки між Бериславом і Великою Олександрівкою, придбанню колясок для інвалідів та книг для сільських бібліотек.

За його підтримки в Херсоні була побудована обласна універсальна наукова бібліотека, яка зараз носить його ім'я. Гордо підносячись над сивим Дніпром ця унікальна споруда є величним і пам'ятником геніальному Майстру слова. Він спряв відкриттю місцевих музеїв - літературного імені. Бориса Лавреньова та художнього імені. Олексія Шовкуненка..

Місцеві письменники пам'ятають, що Олесь Гончар був ініціатором створення Херсонського відділення Спілки письменників, що він постійно їх підтримував, радів їхнім успіхам, тепло відгукувався про них у своїх численних виступах і статтях. У нього були дружні стосунки з тодішнім головою Херсонської обласної організації НСПУ Миколою Братаном

Біографічні дані.

Олесь Гончар (при народженні Біличенко) народився 3 квітня 1918 в селі Ломівка, неподалік Катеринослава (нині Дніпропетровськ Навчався в технікумі журналістики, працював у редакціях газет: спочатку у районній на Полтавщині, а потім в обласній комсомольській в Харкові. У 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. У червні 1941 у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. На війні був старшиною мінометної батареї.

Після закінчення війни завершує навчання у Дніпропетровському університеті. В цей час він публікує кілька новел і повість «Земля гуде». Але головним підсумком трьох повоєнних років стала трилогія «Прапороносці». Всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948) були опубліковані на сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням. У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР. Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру. Твори Гончара перекладалися на 67 мов. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.

Літературна творчість

Після завершення роботи над трилогією «Прапороносці» на початку 50-х років Олесь Гончар пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають» та ін.), У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка», очолюваної Лялею Убийвовк.

Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.

В 1963 році закінчує роман «Тронка» . Далі публікує новели «На косі» (1966), роман «Собор» (1968), повість «Бригантина» (1972), твори Пізнє прозріння» (1974) «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980) та інші.

Якщо роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію (1964 р.), то доля написаного наприкінці 60-х років «Собору» склалася менш успішно. Цей твір був опублікований у журналі «Вітчизна»і. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.

На матеріалах нашого краю Олесь Гончар створив чимало відомих творів. Прототипами його героїв ставали наші земляки. Він так писав про наш обласний центр: "Херсон ... Я знаю і люблю його давно - і в цьому, звичайно, свої особисті причини: декілька років наполегливої праці я провів під його гостинним дахом. Працюючи над романами "Перекоп" і "Таврія", а пізніше - над "Тронкою". Книги ці, як відомо, народжувалися із життя, із історичної достовірності, яка тут, в "степу під Херсоном" і в самому місті постійно обступала мене".

Спілкуваня з письменником

Автору цього матеріалу пощастило постійно спілкуватися с цією видатною людиною. Вперше, я познайомився з ним, в 1973 році, коли Олесь Гончар приїхав до Цюрупинська, де я працював у той час секретарем місцевого райкому партії.. Керівник райкому Василь Біловецький доручив мені супроводжувати іменитого гостя в поїздці по району .

Тоді письменник відвідав ряд населених пунктів, де зустрічався з людьми, розпитував їх про життя, ретельно записував почуте. Пізніше багато з тих розповідей увійшли до його творів. Зокрема, сумна історія однієї людини, що працювала на відділенні Нижньодніпровської науково - дослідної станції в селі Великі Копані, якого укусила за язика оса, коли він їв кавун. Після цього чолвік ледве загинув, якби його не врятували товариші , що знаходилися поруч .

Вразило письменника і село Козачі Лагері. Пам’ятаю, як знайомившись з його історією, Олесь Гончар довго наодинці стояв на березі річки Конка, розмірковуючи про долю українського козацтва.

В 1978 році, коли я вже працював в обкомі Компартії Україіи, в черговій приїзд Олеся Гончара доля знову звела нас разом. Так вирішив перший секретар обкому Іван Олексійович Мозговий, який добре знав, що іменитий гість з людьми спілкувався виключно чистою українською мовою і терпіти не міг, коли з ним намагалися розмовляти на суржику, який тоді використовувало багато працівників аппарату.. Тому було прийнято рішення доручити мені супроводжувати високого гостя по області. По-перше, письменник вже знав мене по Цюрупинському району і, по-друге, зовсім недавно я закінчив філологічний факультет ( відділення української мови і літератури) Одеського університету, що давало підставу сподіватися на мою літературну українську мову. Поїздка по області зайняла майже тиждень. За цей час Олесь Гончар відвідав Беріславський, Велікоалександрівський, Нововоронцовський, Каховський і ряд інших районів. В результаті зібрав чимало матеріалів для своїх майбутніх творів. І, в цілому, залишився поїздкою задоволений. А коли ми повернулися до Херсона, він запросив мене в свій номер в готелі «Київ» і подарував перший том шеститомного видання своїх творів з дарчим написом.

Наступного року Олесі Терентьевіч був включений в рамках «Дні літератури на Херсонщині» до складу чисельної делегації письменників Радянського Союзу під керівництвом секретаря Спілки письменників СРСР, редактора журналу «Дружба народів» Сергія Баруздіна. Серед письменників, що приїхали в область , були Булат Окуджава, Борис Олійник, Григорій Горін, Марк Лісянський, Лариса Васильєва, Людмила Татьянічева, і ряд інших. А мені довелося працювати в оргкомітеті по проведенню цього відповідального заходу.

В наступні часи я продовжував підтримувати зв'язок з письменником; надсилав вітання зі святами, заходив до нього в Спілку, коли приїздив до столиці, зустрічався на загальноукраїнських урочистих заходах. Одного разу Олесь Терентійович поцікавився про мою нову роботу в якості начальника управління по охороні державних таємниць у пресі при Херсонському облвиконкомі ( тоді це була посада головного цензора області в структурі Головліта України, яку письменник відверто не любив Всім відомо, що цензура не сприйняла його роман «Собор». Мені довелося розповісти про свою нову діяльність. Олесь Терентійвич уважно вислухав мої аргументи, все зрозумів, але наполегливо порадив в стосунках з письменниками та журналістами завжди залишатися, в першу чергу, порядною людиною, а потім цензором. . Ці слова мені запам’яталися на все життя.

На жаль, моя остання зустріч з видатним письменником була сумною. Вона відбулася на Байковому у кладовищі, коли 14 липня 1995 року мені довелося покласти квіти на його могилу.

Заслужений журналіст України
Юрій Анісімов

 
Аграрна партія України — це захист наших спільних інтересів
04.08.2015 15:44

Аграрна партія України — це захист наших спільних інтересів

В липні в Херсоні відбулася звітно-виборча конференція херсонського обласного осередку Аграрної Партії України, на якій делегати проголосували  про обрання Головою облорганізації АПУ Максименка Олександра Павловича. Після закінчення роботи конференції, Олександр Максименко відповів на питання представників ЗМІ.


- Олександре Павловичу, чиї інтереси захищає Аграрна партія України?


Аграрна партія України представляє, у першу чергу, інтереси людей, які проживають у сільській місцевості, невеличких містечках і селищах. Загалом в Україні на території сільських та селищних рад проживає 16,8 млн.чол. Це представники практично всіх прошарків населення. Серед них є: пенсіонери, вчителі, лікарі, господарі-одноосібники, просто мешканці села, а також - малі та середні підприємці, фермери та великі виробники. Життя усіх цих категорій людей, їхній добробут напряму залежить від розвитку аграрного сектору. Працює економіка у селі — є робочі місця, є надходження до бюджету, є забезпечена соціальна сфера. Коли економіка не працює, село вмирає.
Україна є однією з найбагатших країн у світі за кількістю корисних копалин, площами родючих земель, чисельністю освічених і працьовитих людей. Проте, на сьогодні — ми одна з найбідніших націй у світі.

Село вимирає. Молодь змушена їхати в міста і погоджуватися на будь-яку низькооплачувану роботу.
Причина полягає в тому, що досі мешканці села не мали великого представництва у місцевій і центральній владі. Тому більшість законів, які диктують, як нам жити, приймаються без нашої участі. Це неправильно. Аграрна партія України прагне створити сильне політичне представництво тих людей, які проживають у сільській місцевості та невеликих містах.


- Які стратегічні цілі ставить перед собою Аграрна партія України?
Наші стратегічні цілі прості і зрозумілі: Зберегти село, осередок традиційних і моральних цінностей українського народу. Від цього залежить, в якій країні будуть жити наші діти і внуки. У минулі роки бездержавності Україна виживала за рахунок глибоких культурних та ментальних традицій, що проявлялися у повазі до батьків, землі, праці.
Скористатися шансом і відродити економіку України на основі аграрного сектору, який зараз є найсильнішим у господарстві країни. Зробити так, щоб від цих переваг виграв кожен мешканець сільської місцевості, невеликого міста. Щоб люди отримали гідний дохід від своєї роботи чи здачі в оренду земельного наділу. Щоб господарі могли ефективно господарювати, а держава була їм партнером, а не ворогом.


Повернути владу народу, щоб громада і кожен її учасник спільно могли впливати на владні рішення, від яких залежить її життя. Люди повинні вирішувати, як витрачаються їхні кошти зібрані у вигляді податків. Люди повинні вирішувати, як мають об’єднуватися територіальні громади. Люди повинні вирішувати, чи потрібна їм школа у селі. Це традиційно для українців і життя мільйонів не повинно залежати від розчерку пера однієї особи, як це часто відбувається зараз.


- Олександре Павловичу, в своєму виступі перед делегатами ви підкреслили, що представники аграрного сектору повинні ставати активними і йти у владу?
Коли не вирішуємо ми, то вирішують за нас. В цьому мали змогу переконатися усі протягом останніх років, коли приймалися бездумні податкові зміни спрямовані проти сільгоспвиробника, коли скорочували кількість початкових шкіл, закладів культури, фельдшерсько-акушерських пунктів. В результаті — люди втрачали роботу. Сім’ї — годувальників. Молодь — перспективу заробити і жити у себе вдома не їдучи за тисячі кілометрів, щоб мати змогу утримувати свою сім’ю. Якщо не ставати активними і не почати цікавитися політикою, то й далі будуть вирішувати за нас, як продавати землю і скільки платити за неї, як ділити і об’єднувати територіальні громади, який рівень освіти давати нашим дітям. Активна громада — це добробут кожного!
Поодинці нас легко перемогти. Цьому навчила нас усіх історія. Протягом століть ми програвали у боротьбі за свою українську державу, коли були роз’єднаними. Але ми вигравали, коли об’єднувалися. Прикладів в історії багато від давніх, коли кооперативний рух дозволяв фінансувати освітні та навчальні заклади, спортивні секції, так і недавніх, коли український народ об’єднавшись зміг відновити армію і зупинити агресора. Як говорить стара притча, один прутик переламати легко, а жмут — неможливо. Нам потрібна єдність для спільного захисту інтересів і спільної перемоги.
Партія — це інструмент організації суспільства. Нас привчили бути байдужими до політики. Ця байдужість привела до того, що в Україні замість партій — бізнес-проекти, котрі обслуговують своїх господарів. В цьому є логіка. Коли хтось один чи двоє, створюють партію, фінансують її, то вони розглядають таку організацію, як свою власність. Аграрна партія України інша. Вона збудована “знизу”. У нас один “господар" - це народ, який підтримав партію і бере участь у прийнятті рішень. Підтримуючи Аграрну партію ми самі організовуємося, щоб впливати на владу і ставати владою. Ми обираємо і контролюємо тих, хто представлятиме наші інтереси.

 
Аграрії Херсонщини вимагають справедливості
17.07.2015 13:54

30 червня та 2 липня в Києві відбулися дві великі акції протесту аграріїв України. Сільгоспвиробники вимагали від депутатів не голосувати за скасування спецрежиму ПДВ з 1 січня 2016. Фермери Херсонщини також взяли участь у акції протесту. Вісім автобусів з аграріями області відбули до столиці у пошуках правди та справедливості. У акції протесту серед представників Херсонщини також брала участь Герой України, одна з засновників Аграрної Партії України Віра Найдьонова та в.о. очільника Херсонського осередку АПУ Олександр Максименко.

«Коли влада залишається глуха, тоді народ має право на акції протесту. Цим правом скористалися аграрії, вийшовши під стіни Парламенту», - прокоментував події в Києві Олександр Максименко. «Лідер нашої партії Віталій Скоцик не виключав можливості, що такий протест міг би бути набагато масштабнішим та перерости в загальноукраїнський страйк. Українські фермери - народ дуже терплячий, але коли в них намагаються відібрати останній шанс заробляти, утримувати свої сім’ї, виплачувати зарплати, то в даному випадку вони мали повне право виборювати своє право на життя!»

«Лідер Аграрної Партії Віталій Скоцик неодноразово наголошував, що непродумана податкова політика вдарить по малих і середніх виробниках. Завдасть удару по тваринництву і молочарству, яке й так ледве стоїть на ногах. Лише за приблизними підрахунками з галузі “вимиють” 19 млрд.грн обігових коштів. Більше 100 тис.чоловік можуть втратити роботу, а кілька десятків тисяч підприємств припинять своє існування. Вже наступного року країна може втратити не лише податкові надходження від зниклих підприємств, але й валютні надходження від експорту. Більше того існує реальна загроза соціального бунту, коли людям просто не буде чого їсти. У перспективі, навіть, якщо через кілька років з’являться ресурси для розвитку агросектору і держава почне давати допомогу на рівні з Європою, ми втратимо час і нам знадобляться десятки років, щоб хоча б гарантувати власну продовольчу безпеку за рахунок власного виробництва, не говорячи вже про те, щоб заробляти якісь кошти. Іншим наслідком може бути зростання тіньового сектору економіки. На сьогодні він складає більше 40 %, але вже до кінця року може сягнути 70 %. Тоді уряду буде ще важче отримати гроші у бюджет.

Хотілося б, щоб і в уряді, і в парламенті зрозуміли — не потрібно доводити ситуацію до крайнощів. Треба вміти чути свій народ, волю якого ви маєте виконувати! Це дуже неприйнятна ситуація, коли окремі народні обранці та урядовці настільки зневажають свій народ, що готові у непрозорий спосіб протягувати “потрібні рішення” навіть після того, як пообіцяли цього не робити, - наголосив Олександр Максименко.

Треба відзначити, що під тиском акції протесту аграріїв 2 липня норма про скасування спецрежиму ПДВ була усунена з проекту закону.

Проте аграрії добре розуміють, що та перемога може бути лише тимчасовою. Саме тому Політрада Аграрної партії України прийняла рішення про створення всеукраїнського страйкому, щоб мати можливість відповісти цивілізованим, але й досить жорстким образом на будь-які спроби погіршити фінансове становище та спроможність ефективно працювати на землі працівників агропромислового комплексу.

 
«ПерваяПредыдущая211212213214215216217218219220СледующаяПоследняя»

Страница 213 из 278
Яндекс.Метрика